Була в одного літнього козака дочка, молода та красива, а в неї був гарний парубок, і ту пару вся Петриківка любила.
Але взяти шлюб вони не встигли: набігла татарська навала та запалила село, кого спіймали — забрали в ясир, а молодята загинули в бою.
Люди поклали їх у одну могилу: нехай хоч на тому світі поживуть разом.
На їх могилі висадили вишню, і виросла вона на диво пишна і гарна, як та дівчина була. А до клімату невибаглива, яким той хлопець був. Коли пішли відростки від неї, люди брали їх і садили садки.