Героєм сьогоднішнього інтерв’ю є випускниця 2006 року Вікторія Маркіяненко.
— Отже доброго дня тобі, Віто, і одразу ж перше запитання — як ти потрапила до лав учнів школи?
— У нас в селі не дуже багато місць, куди можна піти після звичайної школи, одним з таких міст є художня школа. Потрапила я туди за порадою подруги. Вона саме вступала туди і за компанію запросила й мене.
— Як тобі там вчилося і чим ця школа відрізняється від звичайної?
— Ой мені там подобалося навіть більше, ніж в звичайній школі. Я з нетерпінням чекала, коли вже ж закінчаться ці уроки, щоб знову йти до художки. Мені дуже подобалася та атмосфера, в якій нас навчали, вчителі до нас дуже добре ставилися, не так, як в звичайній школі — просто відчитали урок і все. А тут нам пояснювали дуже добре та професійно, якщо щось не зрозуміло, то повторювали індивідуально. Самі уроки проходили в атмосфері невимушеності. Також подобалось те, що дозволялось вільно спілкуватися з друзями (однокласниками) під час уроку. Ми були, як одна дружна сім’я.
— А чому ти навчалась аж шість років замість п’яти?
— Взагалі в художці навчаються чотири роки, а п’ять років навчаються ті, хто хоче вступати до вищих навчальних закладів. Шостий рік я навчалася просто так, тому що мені там подобалося навчатися, і не хотілося розлучатись з улюбленою школою.
— Ти була єдина, хто навчався аж шість років?
— Ні, таких дітей було багато, а що ж поробиш, коли просто подобається там навчатися.
— Я знаю ти не однократно брала участь в різноманітних конкурсах?
— Так, брала участь і перемагала, навіть декілька разів займала перші міста. А одного разу я премемогла на якомусь міжнародному конкурсі, якийсь канадсько-український, але назви не памятаю, так мені самі канадці вручали призи, нас показували по телевізору, був бенкет, тоді мені дуже сподобалося. Також я маю з десяток різноманітних грамот, але зараз вони лежать десь в шухляді, нікому не потрібні.
— Куди ти вступила після художньої школи?
— Після закінчення художки я здала тести (на той час досить непогано) і подала документи до декількох вузів з художнім направленням. В Дніпропетровську я провалила малюнок, тому мене не взяли. А от в Полтаву я вступила — на заочне відділення на факультет образотворчого мистецтва. Буду вчителем. У мене була можливість вступити на денне відділення, але ми з батьками вирішили, що для мене краще заочне. Так я вбиваю двох зайців — навчаюсь і працюю. Проте працювала я не довго. Одразу ж після першої хвилі кризи мене звільнили. З тих пір я студентка-заочниця-домогосподарка.
— Чи багато твоїх однокласників з художньої школи пішли навчатися за художнім профілем?
— Я точно не пам’ятаю, але з п’ятнадцяти чоловік десь третина пішла саме за цим направленням. Хто куди. Одна дівчина — на вчителя образотворчого мистецтва, друга — на дизайнера, третя — на архітектора, четверта — ще десь…
— А чим ти зараз займаєшся?
— Переважно домогосподарством, готуюсь до сесії та малюю петриківку на продаж.
— Ти говориш, що малюєш петриківку на продаж?
— Так, але цим ділом я займаюсь недовго, десь півроку, а то й менше.
— Чому до цього не малювала?
— У той час я працювала та навчалась, зовсім не було часу на розпис. А ось нещодавно моя знайома запропонувала виконати одне замовлення, бо сама вона зовсім не встигає. Я допомогла, а потім почала й сама малювати, але під наглядом знайомої (типу вчитель і учень). Так і малюю.
— Що саме ти малюєш?
— Переважно “підлаковий розпис”. Це різноманітні дерев’яні речі, і дощечки, і лопатки, і ложечки, і брелочки, ну все що тільки можна випиляти з дерева. Працюю переважно з розписом на темному фоні, як правило чорному. Вироби сочатку тонуються, потім наноситься трафарет, потім сам розпис. Фарби можуть бути як масляні так і гуашеві. Коли фарба висихає то це все лакую, а потім на продаж.
— В чому ти бачиш вирішення проблеми?
— Якщо чесно, то я цього не бачу, «домашні майстри» будуть робити те, що подобається покупцеві. Такі майстри будуть існувати завжди, бо на їхню продукцію завжди є покупець.
— А яка петриківка справжня?
— Та, в яку майстер вложив частинку себе. Взагалі неозброєним оком справжню петриківку відрізнити дуже легко. Коли її бачиш, то відразу відчуваєш, що вона дихає, там є повітря. Ось наприклад візьміть роботу Соколенка або Панка, або ще когось з Центр народної творчості “Петриківка”, та роботу з проспекту Карла Маркса, або навіть мою. Якщо чесно ті роботи,що продають на проспекті, я називаю «художня стилізація під петриківку».
Так от, різниця відразу помітна.
По-перше, це кольорова гамма. В розписі завжди використовувались природні кольори, а перші фарби взагалі робилися з природних барвників. Так от ніколи в розписі не використовуються дуже яскраві фарби, білила, чорний колір, та блістінки.
По-друге, це самі елементи розпису. Оскільки сам розпис бере початок з природи, то там ми можемо спостерігати деяку схожість з існуючими квітами та ягодами (цибулька, фризи, маки, волошки, бузина, калина, суниця, ягоди, тощо), а не якихось космічних квітів з іншої планети.
По-третє, це пітушіння (озеленення), воно також має виглядати природно, та доповнювати сам малюнок, а не перекривати його.
По-четверте, це птахи, от саме вони мають бути вигадкою автора, тому що зазвичай в петриківкі зображують жар-птаха, міфічну істоту яка приносить щастя, з фантастичними візерунками по всьому тулубі, а не звичайний різнокольоровий птах з звичайним пір’ям в хвості.
Ось такі основні правила мають допомогти вам в виборі петриківського розпису. До речі на проспекті Карла Маркса я одного разу бачила справжню петриківку! Але це було тільки одного разу.
— Дякую тобі від імені всіх читачів, за такі цінні поради, та дякую тобі за відверте інтерв’ю.
Розмовляв Ігор Лісний
Інтерв’ю записане в 2010 році