Оксана Золотарьова — не тільки юна й талановита майстриня петриківського розпису, а ще й куратор виставок в Дніпропетровському художньому музеї, зокрема й петриківки. Цього року вона захистила дипломну роботу, написану на основі досліджень в галузі петриківки, зокрема детально описала процес підготовки та включення розпису до репрезентативного списку об’єктів нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Цю тему обрала не випадково, адже сама брала участь в підготовці головної виставки петриківського розпису в Парижі та в промотурі Європою. Саме про це та про інші особливості петриківського розпису ми і поговорили з Оксаною.
Про промотур Європою
Виставка петриківського розпису в штаб-квартирі ЮНЕСКО
Я брала участь в одному промотурі по Європі, але це була одна з найзначніших подорожей для петриківського розпису. Це пов’язано з виставкою у штаб-квартирі ЮНЕСКО.
Оскільки у Дніпропетровському художньому музеї зберігається одна з найкращих колекцій петриківського розпису, то музей попросили сформувати виставку для цього заходу. Як на мене, це почесне та відповідальне завдання, яке музей виконав на відмінно.Підготовка тривала більше ніж півроку, де були задіяні майже усі працівники.
З французькими митцями, мистецтвознавцями ми не консультувалися. Вибирали роботи опираючись на свої професійні знання та за участі куратора. У квітні минулого року до музею завітала відома українська кураторка арт-проектів Тамара Лі, вона нам давала поради та консультувала, адже неодноразово створювала виставки у європейських містах, зокрема у Парижі.
З боку ЮНЕСКО нами займалась представниця від України у цій світовій організації Олександра Ковальова. Вона допомагала нам з організаційними моментами — надсилала плани залів для створення експозиції та ін. Спочатку необхідно було написати концепцію виставки, здійснити відбір експонатів та найголовніше подбати про «одяг» для петриківських творів, а на це все необхідні значні кошти. Але наполегливою працею музейників та підтримкою меценатів, спонсорів, обласного керівництва ми змогли зробити, аби наше мистецтво було гідно представлене світовій спільноті. Панно були оформлені на високому рівні — в паспарту, під антибліковим склом та у дерев’яних рамах. Також спеціально були замовлені кейси для транспортування наших шедеврів, адже перевезення відбувалося автобусом.
Про відбір експонатів
Відбір експонатів відбувався за такими принципами:
- показати найкращі роботи петриківського розпису з колекції музею;
- продемонструвати твори усіх провідних майстрів минулого та сучасності (від Тетяни Пати до Марії Яненко, Тетяни Гарькавої, Андрія Пікуша), показуючи історію розвитку цього мистецтва;
- репрезентувати різноманіття та багату художню мову петриківського розпису;
- показати підлаковий розпис на дереві в різних варіаціях основ для розпису та орнаментів.
Про подорож Європою
4 червня 2013 року розпочалась наша творча подорож з Дніпропетровська, де експонування творів з колекції музею була лише однією зі складових промотуру. До делегації входили майстри петриківського розпису (Валентина Панко з доньками), музейники (директор музею Тетяна Іванівна Шапаренко та я), бандуристи, студенти Дніпропетровського коледжу технологій та дизайну (що створили колекції одягу з розписом) та журналісти.
6 червня у Празі у нас була невелика презентація мистецтва в українському культурному центрі. Виставку ми не демонстрували, бо це було всього кілька годин. Відбувались майстер-класи, показ колекцій одягу, розповіді про петриківку та виступ бандуристів. Запрошені були українці, що мешкають в Празі, були також консул і посол зі своєю сім’єю. Реакція наших земляків та місцевих жителів була позитивною, відвідувачі охоче долучались до створення власних шедеврів, адже петриківка дарує тільки гарні емоції.
7 червня ми вже були в Парижі, а 9 червня відбувся монтаж виставки у штаб-квартирі ЮНЕСКО. В монтажі нам допомагали працівники ЮНЕСКО. Нас з директором музею зацікавило сучасне обладнання, вітрини, що використовують у Парижі, на жаль, Україна в цьому плані відстає…
Майстер-клас для представниці ЮНЕСКО від Шрі-Ланки
10 червня відбулось урочисте відкриття. Проводились майстер-класи, дефіле, лунала жива українська музика, організовувались екскурсії. Дуже багато людей було на виставці, кожен знаходив для себе щось цікаве — хтось просто спостерігав за дійствами, а хтось вчився малювати петриківку. Всі, хто сюди заходили, байдужими не залишалися! Але не всі гості нашого заходу впізнавали, що ми з України.
Я вважаю, що делегація познайомила іноземців не тільки з петриківкою, а й з культурою та мистецтвом усієї України. Подібні заходи відбувались кожен день протягом терміну експонування, всі відвідувачі могли поспілкуватися з нашою делегацією, помалювати і просто подивитися виставку. Всі виходили з посмішками, гарним настроєм, а іноді й зі своїми маленькими шедеврами. Іноді хтось повертався знов і знов, прагнучи взяти майстер-клас від кожного майстра!
Цікаві відвідувачі
Представниця ЮНЕСКО від країни Шрі-Ланка майже кожного дня приходила на виставку та малювала з кожним майстром, а на четвертий день вже просила, щоб їй давали важке завдання для виконання.
Відвідувач, який з захопленням слухав бандуристок.
А один літній відвідувач два рази приходив, щоб послухати, як грають та співають наші бандуристки. Він ставив стілець перед дівчатами та слухав з захопленням, тому бандуристки подарували йому диск з їхніми записами.
В останній день роботи виставки, знявши твори зі стіни, ми віднесли їх у сусідню залу, щоб ніхто не заважав пакувати в кейси. І тут до нас забігли дві жіночки та просили подивитись роботи, пофотографували їх та дуже шкодували, що так пізно побачили петриківку і не встигли все передивитись.
Про власні враження
Взагалі в ЮНЕСКО петриківку побачили представники багатьох країн світу, відгуки були тільки позитивні! А найголовніше відбувався інтерактивний діалог. Просто, розглядаючи виставку, не кожен міг зрозуміти, що це, але екскурсії та майстер-класи дали повніше уявлення про петриківку відвідувачам.
Діловий чоловік малює пальцем калинку
Майстер-класи найбільше припали до душі іноземцям. Бо тут ділові та поважні люди наче стають дітьми — малюють пальцем нашу українську калину та пензликом славнозвісну петриківську цибульку. А вже після малювання відвідувачі уважно роздивлялись раритети на виставці, з розумінням того, як не просто створити таку красу!
Виставка у штаб-квартирі ЮНЕСКО запам’яталась мені нашим українським колоритом, доброзичливістю. Далеко за межами нашої країни, гордо відчуваєш себе представником України, адже від твоєї мови, поведінки, відношення та професійної роботи залежить ставлення окремих людей зі всього світу до нашої рідної країни. Створюється загальне враження про українця.
Про нестандартний розпис
Зараз розпис де тільки не намагаються використовувати. Виходять новини, що дещо незвичне розписали, чи на якомусь предметі нестандартному. Але слід пам’ятати, що це все експерименти і вони не завжди можуть бути вдалими. Наприклад, петриківка на волоссі, на тілі, побутовій техніці тощо. Для надання резонансу, зацікавленості громади — так, але такі речі — це лише презентація, художньої цінності вони не мають. Повинен бути певний меседж для простого реципієнта, щоб він зацікавився: а що ж таке петриківка? Пішов до музею, поїхав у саму Петриківку, а не вивчав так звану петриківку по інтернету.
Але і така реклама дієва. Багато наших земляків знають про петриківку, а мабуть відсотків 20 — малювали (чи то кілька майстер-класів чи довготривало займались).
Про статус ЮНЕСКО
Знаю, що в першу чергу повинна приїхати спеціальна табличка, на якій зазначено, що петриківка охороняється ЮНЕСКО (наче ще не було її).
Навесні в обласній раді було засідання, на якому розглядався грандіозний план розвитку мистецтва, керівництво пообіцяло допомогу (ремонти і т. п.), але я не відслідковувала, чи щось робилось у цьому напрямку чи ні, і звичайно треба розуміти ситуацію в країні.
Мої очікування від ЮНЕСКО не були захмарними, мене дуже радує сам факт, те що ми у списку нематеріальної культурної спадщини людства. Я не думаю, що ми повністю повинні перекласти свої проблеми на плечі цій організації (бо і таких як ми по всьому світу дуже багато), це звання повинно нас самих скеровувати на збереження, відродження та процвітання петриківки. Коли ми будемо її любити, малювати, купувати, дарувати друзям, відвідувати саме селище Петриківку та допомагати майстрам, тоді розпис розвиватиметься.
ЮНЕСКО — це вже бренд, про петриківку тут легко можуть дізнатися у всьому світі, зайшовши на сайт організації, де є наша сторінка.
Про бренд «Петриківка»
Логотип, який не так давно презентували, використовують в основному в поліграфічній та сувенірній продукції (без самого авторського розпису), сама форма — це може бути ручка, флешка, чашка і т. д., з наклейкою чи друком логотипу.
На самих виробах, не знаю, чи ставлять майстри у Петриківці його, але як печатки чи марки — такого ще не впроваджено. Я і не думаю, що це потрібно. Бо це мистецтво, тим паче авторське, без широкого промислу.
Про справжню петриківку
Новачку буде дуже важно визначити «справжню петриківку». Треба самому трохи почитати роботи мистецтвознавців (краще у бібліотеці в відділі мистецтв, а не в інтернеті статті невідомого походження), подивитись на раритети у музеях чи знайти фахівця у цій сфері, який щось зможе порадити, потрібно просто поїхати у саму Петриківку.
Майстер-клас для маленьких відвідувачів
Кілька основних принципів у визначенні «справжньої петриківки»:
- Ведуча повинна чітко відчуватися, можливо вона буде прихована за квітами, листям, але все рівно вона повинна бути легко намальованою та має відчуватися вагомість гілки, букета. По впевненому руху ведучої завжди можна визначити руку професіонала (тобто квіти не повинні розлітатися по всій формі).
- Елементи намальовані кошачкою мають бути чіткими та впевненими, плавними (ніяких рваних ліній, грубих прожилок). Техніка малювання кошачкою дається далеко не з першого разу.
- Кольорова гама не повинна «рвати» око, барви мають бути наближені до природних відтінків (зелена трав’яна, краплак, коричневий). Тобто колорит має бути яскравим, але гармонійним, що найбільше відповідає природному різнобарв’ю.
- Тло виробу повинне бути світлим, бо петриківка зародилась на білій стіні (а не чорним!!! хоча іноді, в якості виключення можна робити експерименти на темно-зеленому, темно-коричневому фоні).
Про відношення до петриківки
Я відчувала гордість, що я українка та живу у Дніпропетровській області, де є таке славне мистецтво — петриківка, до якого я теж маю відношення. Я навчалась у Тетяни Гарькавої — відомої петриківської майстрині, яка сама продовжує традиції своїх вчителів — Федора Панка та Тетяни Пати.