ІНТЕРВ’Ю: Валентина Панко: «Петриківка — мистецтво сучасне, це однозначно»

05

IMGP2930

Валентина Панко — майстриня петриківського розпису, донька відомого майстра петриківського розпису Федора Панка та продовжувачка його традицій. Наприкінці минулого року вона відкрила музей свого батька в Петриківці. Ми поговорили з пані Валентиною про музей, про використання логотипу петриківського розпису, про туристів та патріотизм, торкнулись інших тем. Про все — читайте в нашому ексклюзивному інтерв’ю.

— Перше питання про використання логотипу бренду «Петриківка». На презентації чітко сказали, що його мають використовувати майстри на виробах петриківського розпису. Чи Ви використовуєте цей логотип в своїх творах, чи давали вам якісь роз’яснення щодо його використання?

Мені не потрібно ніяких логотипів, моє творче ім’я знають і це найкраще підтвердження того, що це петриківський розпис. Я вважаю, що логотип має бути на масових сувенірах, а підпис — на авторських роботах, адже художників мають знати. Логотип скоріше підроблять не петриківські майстри, а аматори, які хочуть заробити гроші.

— Як вам бетонний монумент петриківського розпису [до дня Петриківки встановили монумент розпису у вигляді цибульки — P.]?

Це добре. Адже приїжджають туристи і, крім двох музеїв, комунального підприємства і центру розпису, піти немає куди. Петриківка відома на весь світ своїм розписом, а в ній самій цього не відчувається.

— Зараз стоїть гостра проблема про те, що петриківський розпис є в Петриківці, а чи є справжній розпис за межами цього осередку?

Скажу таке, дуже добре, що наш народ повертається до всього українського, хтось щось пробує малювати і так далі. Але якщо брати іншу сторону, скажімо, чому всі вхопилися за петриківку? Адже кожен регіон має чи мав свої ремесла, свої розписи, але ніхто їх не відроджує. Треба відроджувати своє. Україна надзвичайно багата на народні ремесла. А виходить, що шукають вчителі в Інтернеті щось про петриківку, телефонують і питають, як тих учнів учити, бо ми, мовляв, й самі не знаємо. А чому можна навчити, якщо ти сам не вмієш малювати? Оце ж те й виходить: діти малюють не петриківський розпис, а «під петриківку», «псевдопетриківку», а потім ображаються на такі слова. Краще говорити — «розпис з елементами петриківки». Але це не петриківський розпис як такий.

DSCF3714
Фрагмент роботи Валентини Панко

— Минулого року було зазначено, що петриківський розпис буде обов’язковою дисципліною в усіх школах Дніпропетровської області, а де ж набрати скільки спеціалістів петриківського розпису для кожної школи?

В школах не стоїть завдання навчати художників. Діти мають знати про ті види народного мистецтва, які розвиваються на Україні. Це потрібно для загального розвитку, щоб мати уявлення про те, як це все робиться. Тому знань вчителів для таких завдань вистачить. Бути спеціалістами в кожній сфері людина не може. Але навчити справжнього розпису, так само, як й інших ремесел, — це вже завдання для інших спеціалістів. Техніки малювання навчитись можна швидко, а творити потрібно вчитися багато років. Художники навчаються у нас все життя, процес вдосконалення немає меж.

— А чи зможуть ці діти розвиватися далі як самостійні художники петриківського розпису, не звертаючись до першоджерел?

Не звертаючись до першоджерел, стати художником петриківського розпису однозначно не можна, адже потрібно знати петриківку як таку: і основи композиції, і традиції, і багато чого ще. Якщо не опиратися на ці джерела, то буде така «отсєбячина». То вже буде свій особистий розпис.

— Сьогодні багато хто малює, щоб заробити грошей. Я багато в Інтернеті бачу таких аматорських малюнків, але автори на повному серйозно говорять, що це петриківський розпис, і готові будь-яке замовлення виконати.

Будь-що і малюють. Одного разу в Дніпропетровську зайшла в магазин, скрині стоять. Я як подивилася, що то за скриня, — жах один. Жах, а не петриківський розпис. Питаю: де ви берете це? А вони говорять, що це «майстриня петриківського розпису виконала». Художники різні бувають, як і смаки у покупців.

— Чи є доцільним створення енциклопедії петриківського розпису, щоб відрізняти справжній розпис від несправжнього, якоїсь монументальної праці, можливо?

Монументальна праця — це не робота художника, це має робити мистецтвознавець, з хорошими знаннями і хорошою базою знань, а задача художника — малювати, це перш за все. А для тих, хто хоче розпізнавати справжній розпис, — треба «спілкуватися» з самими роботами, ходити на виставки, дивитися, порівнювати. Я от приведу приклад. До нас колись приїздили з Росії, з жостівського осередку декоративного малювання, і подарували таку невелику тацю, я в такому захваті була, Боже, яка краса, так подобалося мені. А через деякий час, у нас в Дніпропетровську відкрилася виставка жостівського розпису і я пішла на неї. Це небо і земля, тепер я побачила, що «під жостово», а що справжнє. Так само і з петриківським розписом.. в людей також різний достаток, багато хто не зможе купити оригінальні художні твори і вони задовольняються іншим. Буває приїжджають люди і кажуть, що нам не потрібно вашої творчості, нам аби щось рябіло і подешевше. Різні смаки у людей, тому на різні смаки і товар різний.

— Про музей Федора Панка в Петриківці. Коли приїжджає турист в Петриківку, він відвідує три музеї однієї ж і тієї тематики. Ви якось кооперуєтеся з іншими музеями, щоб екскурсії не повторювалися?

Цей музей ще дуже молодий, про нього майже ніхто не знає. А щодо тих музеїв, то кожний сам визначає свої задачі і методи праці. В музеї етнографії — основа експозиціїз фабрики «Дружба», колекція зібрана на основі робіт фабрики. В експериментальному, а зараз в Центрі народного мистецтва «Петриківка», — виставкова зала, де представлені роботи безпосередньо тих майстрів, які там працюють. А в цьому музеї — винятково роботи Федора Панка, та мої теж, тому що я теж художник і люди мають бачити твори художника.

IMGP2933
Виставкова зала музея Федора Панка

— Тобто оці всі роботи Федора Панка, які раніше висіли в виставковому залі ЦНП «Петриківка» та складали основу виставки, Ви забрали для цього музею?

Це наші особисті роботи, роботи нашої родини, і я перенесла їх до музею Федора Панка — це логічно.

— А навіщо Ви забрали ці роботи, Ви що там більше не працюєте?

Так, я там більше не працюю. Там робили все для того, щоб я пішла. Боротися можна було, але що, війна постійна? Життя продовжується, і в принципі добре, що так вийшло.

— Під час відкриття музею Євген Удод особисто зазначив, що будуть виділені кошти на розвиток цього музею…

Так, обіцяв, але ж, бачите, події зараз не ті. Питання ще відкрите. Вірю, що все буде добре.

— Сьогодні, після усіх подій і після прийняття розпису до списку ЮНЕСКО, в Україні відродився з новою силою патріотичний дух, і всі звертаються до отаких національних спадків.

Ці настрої розпочалися ще задовго до цих подій, люди звертаються, і говорять, що їм набрид вже той «китай» та все таке інше, несправжнє, хочеться вже чогось свого.

— А як Ви ставитесь до того, що в новинах все частіше проскакують заголовки на зразок «Художниця розфарбувала під’їзд петриківським розписом», чи автомобіль, чи ще якусь нестандартну річ? Наскільки це позитивна тенденція?

Ставлюся позитивно, якщо він якісний, доречний та в міру. Доречний там, де використовується. Але якщо це, аби намалювати, та ще й в таких місцях, де мистецтво взагалі там не потрібно використовувати, то це все залежить від культури і смаків людини. Петриківський розпис — мистецтво сучасне, це однозначно, але в залежності від того, як його використати. Якщо, наприклад, дівчина одягне сукню всю заляпану петриківським розписом, квітками, то на неї всі будуть дивитися, як на папугу. Але, якщо ж плаття сучасного покрою, з вкрапленням розпису, він доречний і в кольорі, і в формі, то дівчина тільки виграє, розумієте. Так само і в побуті, і в інтер’єрах — можна розмалювати всі стіни, із такої кімнати захочеться втекти. Зараз сучасна людина має витончений смак, і мистецтво має відповідати йому. От вам і доречність. А якщо розпис буде уміло десь використаний, і на будівлі, і в інтер’єрах, щоб усе було гармонійним, то такий формат буде виграшний.

— А як ви ставитесь до того, що петриківський розпис переносять на тканину, на вишивку, на графічні вироби і таке інше?

Вишивка яка? Машинна вишивка — вона й є машинна. Завжди цінувалась ручна вишивка. Машинна — це далека копія малюнка. Я також бачила такі малюнки. Мало перенести такий малюнок на тканину. Мало. Потрібно завжди виходити із фасону одягу, виходити із того, що ти робиш і для чого це. Якщо задача відволікти увагу від того, хто одягнутий в це, то воно виправдано. А якщо ти хочеш підкреслити цим розписом індивідуальність, тут потрібен зовсім інший підхід, і щоб та вишуканість була, і щоб не втратити обличчя того, хто ходитиме в такому одязі. Тому потрібна культура, знання і смак художника.

— А що очікувати петриківському розпису в майбутньому? Куди петриківський розпис далі має розвиватися?

Шлях один — вдосконалення і використання у сучасному житті.

DSCF3705
Фрагмент роботи Валентини Панко

Валентина Панко про невідомих художників:

— Є багато хороших художників петриківського розпису, але про них ніхто не знає. Взяти хоча б Марію Кравець з сусіднього села Іванівка. Її хоч хтось сьогодні знає? Ніхто! А вона хоч і була інвалідом, але в неї такі сонячні та позитивно заряджені роботи! У нас в пресі як згадують, як правило, то тільки двох-трьох художників, інших наче і не існує. Поверхневе висвітлення матеріалу.

Про відеоуроки з майстер-класами:

— Одна справа подивитися ролики про петриківку на телебаченні, а інша — самому сісти й спробувати. В ролику можна показати тільки техніку, а техніка — це ще не все. Краще, ніж в Петриківці, малювати петриківку ніхто не навчиться ніде — це однозначно, тут — джерело та найкращі майстри.

Про навчання розпису:

— Спочатку завдання педагога — привити любов до творчості, до малювання, щоб дитині хотілося це робити, хотілося малювати. Нехай спочатку і буде виходити не так, як це бачить вчитель. Але так і виробляється почерк. Потрібно показувати, як малюються окремі елементи на палітрі, а не на роботі дитини. Тут дитина має творити сама. А далі справа часу.